Побутові танці

 Побутові танці беруть свій початок в хороводах. Цей жанр найстаріший і є основою української народної хореографії. В побутових танцях відображаються істотні риси характеру українського народу: волелюбність, героїзм, завзяття, винахідливість, дотепність, нестримна веселість тощо. Ці танці супроводжуються мелодіями, дуже різноманітними за характером і ідейно-емоційним змістом, значна частина яких виконується в народі як самостійні інструментальні п’єси. Побутові танці є невід'ємною частиною щоденного життя народу. Їх виконують на масових вечорах, гулянках. В побутових танцях народ зовсім відмовився від тексту, залишивши лише окремі вигуки в кульмінаційні моменти танцю.

Сюжетний танець

 Сюжетний танець – якісно новий, безперечно, вищий щабель розвитку хореографічного мистецтва. Пантоміма тут поступається розгорнутій лексиці, елементи акторської гри мають глибокий підтекст, бо часом зміст танцю необхідно розкрити без тексту. В сюжетних танцях засобами народної хореографії відображаються конкретні явища з навколишнього життя і природи. Назва танцю визначається його змістом. Так, наприклад, танець «Лісоруби» дістав таку назву тому, що сюжетом його є трудовий процес рубання лісу.

Хороводи

 Хороводи – один із найдавніших видів народного танцювального мистецтва. Виконання їх пов'язувалось колись з обрядовими діями, традиційною зустріччю весни (весняний цикл танців – веснянки, гаївки, гагілки тощо), відзначенням літа (купальський цикл танців), осінній цикл (збирання врожаю тощо), зустріччю Нового року – зимовий цикл (колядки, щедрівки). Нині хороводи втратили своє релігійне значення і в народі побутують як звичайні забави. Вони міцно увійшли в репертуар професійних і самодіяльних виконавських колективів.

Танцюючи хороводи, люди вірили, що запалюють сонце. Образ Сонця – того, що народжується, рухається, вмирає та народжується знову – сприяв створенню багатьох символів у слов’янських танцях. 

Історія українського народного танцю

 Історія народного українського танцю тривала, насичена емоціями і переживаннями багатьох поколінь нації. Українські народні пісні і танці славляться в цілому світі завдяки яскраво вираженому національному колориту, силі духу, емоційної насиченості, неповторності мелодії, ритму, рухів. Історія української хореографічної культури своїм корінням сягає сивої давнини, зокрема до щедрих багатств національного фольклору, що вражають жанровим розмаїттям, неповторністю рухів та композицій, до танцювально-пісенних весняних ігрищ та ліричних дівочих хороводів Київської Русі, до іскрометних героїчних танців відчайдушних козаків і масових видовищ-змагань Запорозької Січі, звідки беруть свій початок славнозвісні козачки, гопаки та патріотично войовнича танцювально-пантомімічна клятва запорожців на освячені зброї «Гонта», до самобутнього мистецтва безіменних танцюристіввіртуозів українського театралізованого ансамблю «Па де козак», до народно-танцювальних комедійних інтермедій шкільного театру XVII – XVIII століть, до різноманітних балетних вистав та дивертисментів в кріпацьких театрах заможних 10 панських маєтків в останні третини XVIII – на початку XIX століть. Протягом всієї історії українського народу розвивався і збагачувався новими відтінками та настроями український народний танець. Ви знайдете в ньому все: м'який гумор, велич перемог і героїзм боротьби, радість творчої праці і завзяту веселість. Життя українського народу було більш драматичним, ніж веселим. Про це можна судити по піснях і танцях жінок, які журяться через свою нелегку жіночу долю. Чоловіче населення України постійно відображало набіги завойовників, а на жіночі плечі лягав весь нелегкий труд. Козацтво привнесло в пісню і танець тему боротьби і волі, непримиренності до ворогів, волелюбності і життєрадісності.